Видане у Львові "Святе письмо Нового завіту" у перекладі П. Куліша та І. Пулюя – це перше українське видання Нового завіту. Найголовнішим недоліком цієї праці було те, що П. Куліш здійснював свій переклад Старого і Нового Завіту місцями не дослівно, а у вільному перекладі. Це спричинило значні відхилення від оригіналу, що для канонічного тексту вважається неприпустимим. Але попри всі недоліки переклад Куліша залишається пам’яткою не тільки біблеїстики, але й пам’яткою української літератури, української мови, такої мови, якою вона була в ХІХ столітті. Куліш працював над перекладом Біблії усе своє життя в досить несприятливих умовах, але не довів його до кінця. Він почав переклад Біблії в 1860 р. і продовжив його у співпраці з І. Пулюєм, який перекладав трудніші місця грецького тексту, а Куліш редагував їх.Після смерті П. Куліша в 1897 р. дружина передала манускрипт перекладу Біблії на зберігання в музей Тарновського. Тарновський зауважив, що 1/3 перекладу Куліш не встиг скінчити і він попросив письменника І. Нечуя-Левицького, щоб він переклав незакінчену частину Біблії. У 1904 році Британське Біблійне Товариство видало повну Біблію, перекладену П. Кулішем, І. Пулюєм і І. Нечуєм-Левицьким.

Належність до колекції:

Україніка